„Свідок. І все ж таки я мушу відмовитися.
„Слідчий. Крик „куу“, наскільки я зрозумів, був звичайним сигналом між вами й вашим батьком?
„Свідок. Так.
„Слідчий. Як же ви поясните тоді, що він вигукнув його, не бачивши ще вас і навіть не знавши, що ви повернулися вже з Брістоля?
„Свідок (у видимому замішанні). Цього я пояснити не можу.
„Слідчий. Коли ви повернулися, почувши крик, і знайшли свого батька смертельно пораненого, ви не бачили нічого, що викликало у вас якусь підозру?
„Свідок. Певного нічого.
„Слідчий. Як то — певного?
„Свідок. Я був такий схвильований і зрушений, коли вибіг на узлісся, що не думав ні про що инше, як про батька. Проте, пригадую, що з лівого боку від мене в траві щось лежало. То була, здавалося, якась річ сірого кольору — чи то плащ, чи то плед. Підвівшися з землі, я озирнувся навкруги, але вона кудись зникла.
— Ви думаєте, вона зникла ще перед тим, як ви побігли по допомогу?
„— Так. Вона щезла ще перед тим.
„— І ви не можете сказати, що то було?
„— Ні, я бачив тільки, що щось лежить.
„— Далеко від тіла?
„— Ярдів на дванадцять чи коло того.
„— А на якій відстані од лісу?
„— Приблизно на такій же.
„— Значить, її пересунено тоді, як од неї до вас було тільки дванадцять ярдів?
„— Так, але я стояв до неї спиною.
„Допит свідка на цьому скінчився“.
