дбатиму за те, щоб ви не вдарили мене милицею по голові, як того добродія на Андаманських островах.
— Ну, наша маленька драма завершена, — промовив я через кілька хвилин. Це, мабуть, остання пригода, де я мав можливість зблизька вивчати вашу методу. Міс Морстен зробила мені честь і погодилася стати мені за дружину.
— Я боявся цього, — невдоволеним тоном сказав Холмс, — і, на жаль, не можу поздоровити вас.
Таке ставлення трохи образило мене.
— Хіба ж ви маєте щось проти мого вибору?
— Нічого подібного! Я находжу її одною з найчарівніших дівчин, яких я будь-коли бачив, і вважаю, що вона стала нам у пригоді в цій справі. Вона, безперечно, має нюх. Пригадайте, як з усіх паперів свого батька вона зберегла лише плана Агри. Але кохання — то емоція, а емоціяльність протилежна холодній розсудливості, яку я ціную понад усе. Я особисто не одружився б ніколи, щоб це не впливало на моє мислення.
— Сподіваюся, — засміявся я, — що моє мислення складе іспит. А у вас дуже втомлений вигляд.
— Це починається реакція. Протягом тижня я буду нездатний до роботи.
— Дивна річ, — зауважив я, — як те, що в иншого я назвав би лінощами, чергується у вас з нападами енергії й бадьорости.
— Це вірно, — погодився він. — У мене сполучаються дві вдачі — ледаря і непосіди. Я часто пригадую рядки з Гете: „Шкода, що природа зробила з тебе лише одну людину: в тебе вистачило б матеріялу і на порядну людину, і на шельму“… До речи, повертаючись до тої норвудської справи, ви бачите, вони, як я й казав, мали спільника в домі, і ним міг бути лише
