— Якби ви були один, — вагався він.
— Ні в якім разі! Ми присягалися один одному, що завжди будемо вкупі.
— Бачите, Морстен, — каже тоді майор, — Смол додержує свого слова й не хоче зраджувати своїх спільників. Я думаю, ми можемо цілком покладатися на нього.
— Непевна це річ, — відповів той. — А проте, з грішми, як ви кажете, ми залагодимо всі наші справи.
— Добре, Смоле, — погодився майор. — Ми спробуємо. Але насамперед треба ж вас перевірити. Скажіть мені, де заховано скриню. Я дістану відпуску, поїду до Індії і там пересвідчуся, що вона на місці.
— Не кваптеся так, — одповідаю. — Я мушу ще мати згоду моїх товаришів. Я ж казав вам, що один без одного ми нічого не робимо.
— Нісенітниця! — розсердився майор. — При чому тут якісь троє чорних?
— Чорні вони чи блакитні то-маловажно, — одказав я. — Вони були зо мною й будуть і далі.
Справу розв'язано на другому побаченні в присутності Магомета Синга, Абдули-Хана й Дост Акбара. Ми ще раз докладно все обговорили й дійшли згоди. Ми обіцяли дати обом офіцерам мапи форта Агри і відзначити на них місце, де заховано скарби. Майор Шолто мусив поїхати до Індії перевірити наші слова. Знайшовши скриню, він мав залишити її на місці і послати по нас яхту з усім потрібним для довгої подорожи. Яхта чекала б на нас коло острова Ретленда, куди ми мусили добутися сами, а Шолто повернувся б на службу. Після того у відпуску пішов би капітан Морстен, що також мав поїхати до Агри. Там ми зустрілися б, поділили скарби, і Морстен одвіз би з собою і свою частку і частку майора Шолто. План цей
