— Прошу вас розповісти ще раз цю історію, Смоле, сказав він, — щоб капітан Морстен чув її безпосередньо від вас.
Я повторив те, що розповів йому два дні тому.
— Скидається на правду. Чи не так? — зауважив він. — Варто було б зробити щось.
Капітан Морстен, погоджуючись, нахилив голову.
— Слухайте, Смоле, — каже майор. — Ми з моїм приятелем обміркували цю справу і вважаємо, що навряд чи ваш секрет належить урядові. То ваша власність, і ви можете робити з нею, як хочете. Ідеться лише за ціну. Ми згодні обговорити з вами це питання і встановити умови.
— Він говорив ніби-то байдужним тоном і удавав, що не зацікавлений у цьому, але очі йому горіли запалом і нетерплячкою.
— Що до цього, джентлмени, — одповів я, і собі удаючи байдужість, хоч хвилювався не менше, як вони, — то в моєму становищі мова може мовитися тільки за одну ціну. Я хочу, щоб ви допомогли мені й моїм трьом товаришам звільнитися. Тоді ми приймаємо вас до гурту й дамо вам п'яту частину скарбів.
— Гм, — каже Шолто, — п'ята частина: не дуже принадливо.
— Це вийде по п'ятдесят тисяч фунтів на кожного.
— Але як можемо ми допомогти вам звільнитися? Адже ви знаєте, що це неможливо.
— Зовсім ні, — одповідаю. — Я обміркував усе до останньої дрібниці. Єдина перепона, що перешкоджає нам утекти, це — відсутність човна і брак харчу. В Калькутті або в Мадрасі єсть скільки хочте маленьких яхт, що чудово підійшли б до цього. Ми сядемо на неї вночі, а ви відвезете нас кудись до індійського берега і дістанете свою частку.
