Смол спинився і простяг свої взяті в колодки руки до віскі з содою, що налляв йому Холмс. Мушу признатися, ця людина викликала в мене огиду не тільки через криваве діло, що в ньому він був замішаний, але й через ту байдужість, з якою він розповідав про свій злочин. Хоч яка б кара чекала його, а я не відчував до нього ні що-найменшої симпатії. Шерлок Холмс і Джонс, сиділи, поклавши руки на коліна, і зацікавлено слухали. По їх обличчях видко було, що оповідання викликало й у них почуття огидливости. Смол зрозумів це, і в голосі його, коли він став казати далі, чути було виклик.
— Я безсумнівно зробив погано, та я хотів би бачити того, хто на моєму місці відмовився б од скарбів, знавши, що за відмову йому переріжуть горлянку. До того ж відтоді, як він уступив до форту, один із нас мусив померти. Якби йому пощастило втекти, все діло спливло б на поверхню, мене притяги б до військового суду і розстріляли б, як стій. За тих часів люди не були такі рахманні, як тепер.
— Кажіть, що сталося далі, — коротко промовив Холмс.
— Ми внесли його в форт — Абдула, Акбар і я. Він таки одтягнув нам руки, дарма що був такий коротенький. Магомет Синг залишився чатувати коло воріт. Ми однесли його на місце, що сикхи приготували заздалегідь. То було там, де коридор переходив у простору залю з облупленим тинкуванням на стінах. Долівка спускалася в один бік, утворюючи природне гробовище. Туди ми й поклали крамаря Ахмета, покривши його зверху побитими плитами, а тоді повернулися до скарбів.
