— Сідайте, прошу, докторе, і розкажіть мені все, — попросила вона.
Я короткими словами розповів їй про події, що сталися від часу нашого останнього побачення. Про нову методу, вжиту Холисом, про те, як ми знайшли „Аврору“, про з'явлення Есільнея Джонса, про нашу вечірню експедицію, про гонитву на Темзі. Вона слухала, і очі їй блищали цікавістю й хвилюванням. Коли я розказав про стрілу, що пролетіла між нами, вона пополотніла і мало не зомліла.
— Нічого, — промовила міс Морстен, бачивши, що я поквапився налляти їй води. — Я вже почуваю себе добре. Мені жаско було чути, на яку небезпеку наражалися ви через мене.
— Все це вже минулося, — одповів я. — В дальшому я не казатиму вам нічого про деякі прикрі подробиці нашої подорожи. Перейдімо до веселіших тем. Перед вами скарби. Що може бути краще? Я привіз їх сюди, гадаючи, що вам буде інтересно побачити їх першій.
— Це мені дуже цікаво, — сказала вона, не виявляючи, проте, ні що-найменшого захоплення.
Їй, безумовно, здавалося нечемним неуважливо поставитись до того, що коштувало нам стількох зусиль.
— Яка гарненька! — промовила вона, нахиляючись над нею. — Це, я гадаю, індуська робота.
— Так, це зроблено в Бенаресі.
— А яка важка! — спробувала вона підняти скриню. — Самий ящик має вже чималу вартість. А де ключ.
— Смол кинув його в Темзу. Доведеться взяти братки міс Форестер.
На передньому боці скрині був грубий, широкий засув. Сунувши під нього братки, я натиснув на держално, роблячи як підоймою. Засув одскочив, гримно
