рукавах. Ніжне світло лямпи під дашком падало на її одхилену на спинку плетеного крісла постать, граючи на любому, задуманому обличчі і зафарблюючи в темний, металевий колір скручену жмутом розкішну косу. Одна рука її лежала на поруччі крісла, і вся постава й вираз на обличчі промовляли за глибоку журбу, що опанувала її. Зачувши мої кроки, вона раптом звелася на ноги, і рум'янець радости й здивування забарвив її бліді щоки.
— Я думала, що то місис Форестер повернулася раніш, ніж хотіла, і ніяк не сподівалася побачити вас, — сказала вона. — Які новини ви мені привезли?
— Я привіз щось краще за новини, — одповів я, ставлячи скриню на стіл і намагаючись говорити весело, дарма що серце мені боляче стискувалось. — Я привіз вам щось варте всіх новин у світі. Я привіз вам багатство.
— Там оті скарби? — досить байдуже спитала вона, глянувши на залізну скриню.
— Так. Це знамениті скарби Агри. Половина їх належить вам, а половина — Тадеушові Шолто. Кожен із вас матиме щось із двісті тисяч фунтів. Подумайте тільки — десять тисяч фунтів на рік самих процентів! У цілій Англії мало знайдеться таких заможних молодих панночок.
Я, здається, перебільшив трішки виявлення свого надпориву, і вона почула нещирість у моїх поздоровленнях, бо її брови піднялися вгору, і вона здивовано подивилася на мене.
— Як я й маю їх, то завдячую це лише вам.
— Ні-ні! — протестував я. — Не мені, а моєму приятелеві — Холмсові. Як би я не хотів, я не міг би розплутати такого клубка. Це було до снаги тільки йому з його аналітичною методою. Ми мало не втратили їх в останній момент.
