розгинався, і руки йому ворушилися, немов він робив щось. Подеколи він піднимав голову і поглядом виміряв відстань між нами. Ми зближалися де-далі більше. Джонс крикнув їм спинитися. Ми були між Баркін-Левелем на одному боці і меланхолійними Плямстедськими болотами — на другому.
Зачувши поклик, чоловік на кормі зірвався на ноги і, хрипким голосом вигукуючи найжахливіші прокльони, посварився на нас обома кулаками. Це був гарно складений, кремезний чоловік. Він стояв, розкарячивши ноги, і я зараз же побачив, що замість правої ноги у нього була милиця. На його різкі, пронизливі крики задвижіла чорна маса, що лежала на палубі. Випроставшись, вона обернулася в маленького чорного чоловічка — найменшого, якого мені будь-коли випадало бачити — з великою, незґрабною головою і копною розпатланого, сплутаного волосся. Холмс мав уже револьвер напоготові. Уздрівши це дике створіння, видобув свій револьвер і я. Він був закутаний до самого підборіддя в якусь шерстяну ковдру так, що видко було саме обличчя. В його маленьких оченятах мерехтіли якісь зловісні іскри.
Товсті, вивернені губи оголяли ясна. Вищіривши зуби, він клацав ними з чисто звірячою люттю.
— Стріляйте, як тільки він підниме руку, — спокійно сказав Холмс.
Тимчасом ми зблизилися на відстань довжини човна. Тепер я виразно бачив обох: і білого, що кляв нас у найогидніший спосіб, і почварного карлика з довгими, жовтими зубами, що вилискували проти світла ліхтаря.
Та й добре, що ми його бачили, бо, навіть на видноті бувши, він витяг з-під своєї ковдри якийсь круглий
