до нас підійшов не хто, як сам Мордохей Сміс, здорово на підпитку. Я, звичайно, не впізнав би його, якби він не назвав себе й свого судна. „Вона має бути готова сьогодні о вісьмій вечора. Чуєте, рівно о вісьмій; джентелмени не можуть чекати“. Ті джентелмени, видима річ, здорово заплатили йому, бо він був напханий грішми й дзвонив шилінгами перед майстром. Я слідкував за ним, доки він не зайшов до шинку, а потім, повертаючись до корабельні, випадково спіткався з одним з моїх хлопців і доручив йому стежити за баркасом. Хлопець стоїть коло самої води і махне нам хусткою, скоро тільки вони відчалять. Ми задрейфуємо поблизу, і буде дуже дивно, коли ми не захопимо і людей, і скарби.
— Ви добре розрахували все, незалежно від того, справжні злочинці ці люди, чи ні, — сказав Джонс.— Але, як на мене, я привів би цілий загін поліції на Якобсонову корабельню і заарештував би їх, як тільки вони прийдуть.
— І програли б. Той Смол — наметаний хлопець. Він попереду пошле дозорців і, коли щось викличе в нього підозру, відкладе свій від'їзд ще на тиждень.
— Але вам слід було б затримати Мордохея Сміса і через нього викрити їхнє логовище, — зауважив я.
— І загаяти цілий день. Я певний, що Сміс не знає, де вони мешкають. Доки в нього будуть горілка і гроші, його ніщо не цікавитиме. Вони своєчасно повідомлять його, що робити далі. Ні, я обміркував усі можливості і вважаю цю за найвірнішу.
Розмовляючи, ми проїздили під цілою низкою мостів, що заткали Темзу. Останнє проміння сонця золотило бані собору святого Павла, коли ми були в Сіті, а Товера ми добулися присмерком.
