другого боку — помиляються й найрозумніші люди. Але я ж сам бачив факти і чув пояснення його висновків. Пригадуючи довгу низку цікавих обставин, я мусив визнати, що якби холмсові гадки були й неправильні, то й вірна теорія буде така сама незвичайна й химерна.
О третій годині хтось рішуче смикнув дзвоник, у вітальні загримів чийсь владний голос, а за хвилинку, на моє здивування, до мене ввійшов не хто, як містер Есільней Джонс. Але як одрізнявся він од того професора, що докторальним тоном повчав нас у Горішньому Норвуді. Вигляд у нього тепер був досить розгублений, а поведінка лагідна й навіть підлеслива.
— Добрий день, сер, добрий день, — привітався він. Містер Шерлок Холмс, бачу, вийшов.
— Так. І я не можу сказати, коли він повернеться. Мабуть, ви почекаєте. Сідайте, прошу, і покуштуйте ці сигари.
— Дякую. Навряд чи палитиму, — сказав він, обтираючи обличчя великою червоною хусткою.
— Тоді віскі з содою?
— Добре. Півшклянки. Надзвичайно жарко як на цю пору року, а я оце попобігав чимало і страшенно втомився. Ви знаєте мою теорію про норвудську справу?
— Чув, здається, як ви висловлювали свої гадки.
— Ну, то тепер мені доводиться змінити їх. Я мало не впіймав у сильце містера Шолто, але в останній момент він випурхнув із нього. Йому пощастило встановити своє алібі, проти якого не можна було заперечувати. З того часу, як він залишив кімнату брата, його ніхто не бачив. Отже то, значить, не він стеребкався на дах і вліз крізь ляду. Дуже темна справа, і тепер ідеться вже про мої фахівські знання. Я був би вдячний, якби мені допомогли трішки.
