Есілней Джонс переслідує їх зі всією енергією. Нових арештів можна чекати кожного моменту“.
— Це вже добре, — подумав я. — Принаймні, бідний Тадеуш на волі. Але звідки ж вони знають злочінців? Ні, певно, то стереотипна формула, вживана, коли поліція схибить.
Я кинув газету на стіл, але в той момент мені впала в око об'ява, надрукована на останній сторінці:
„Пропали без вісти — Мордохей Сміс, власник човнів, і його син Джім, що останнього вівтірка о третій вночі або коло того поїхали з Смісової пристани на паровому баркасі „Аврора“, чорному, з двома червоними смугами: димар — чорний з білою торочкою. П'ять фунтів буде сплачено тому, хто подасть за них чи за баркас „Аврору“ які-небудь відомості або місис Сміс, Смісова пристань, або на Бекер-Стрит № 221б“.
Об'яву, очевидно, вмістив Холмс. Сама адреса на Бекер-Стрит доводила про це. Я вважав його вчинок за дуже розумний, бо, прочитавши таку об'яву, втікачі могли вбачити в ній тільки природне турбування жінки, що в неї невідомо куди загинув чоловік.
День тягнувся надзвичайно довго. Кожен раз, як хтось стукав у двері або проходив під вікнами, я думав, що то повертається Холмс чи несуть відповідь на його об'яву. Я пробував читати, але мої мислі мимохіть зверталися до цієї загадкової справи й до тих двох незвичайних злочинців, що їх ми надаремно шукали. Чи не допустився мій компаньйон якоїсь істотної помилки? Чи не занадто покладається він на свої сили? Хіба ж не міг його прудкий і допитливий мозок побудувати цю дику теорію на підставі хибних припущень? Що-правда, я не знав випадків, коли він помилився б; а з
