димар також чорний з білою торочкою. Він десь на низу на Темзі. Один із вас нехай побіжить на пристань Мордохея Сміса, напроти Мільбенка, і повідомить мене, скоро тільки баркас повернеться. Ви маєте розійтися і стежити за обома берегами. Сповіщайте мене, як тільки що трапиться. Всім ясно?
— Так точно, начальнику! — одповів Вігінс.
— Платня — звичайна. Тому, хто знайде баркас — гінея. Ось вам за день наперед. А тепер — марш!
Він дав кожному по шілінгу, і за хвилину я бачив їх усіх уже на вулиці.
— Якщо баркас на воді, вони знайдуть його, — сказав Холмс, встаючи з-за столу й запалюючи люльку. — Вони продираються скрізь, усе бачать і все чують. Я певний, що перед вечором вони вже винюхають баркас. Тимчасом нам лишається тільки очікувати результати. Ми не можемо братися ні до чого, доки не буде знайдено або „Аврору“, або містера Мордохея Сміса.
— Я дам тобі ці недоїдки. А ви що — будете спати, Холмсе?
— Ні, я не втомився. В мене оригінальний організм. Я не пригадую, щоб коли-небудь втомлювався через роботу. А безділля виснажує мене до краю. Я палитиму й обмірковуватиму цю чудну справу, що її ми завдячуємо нашій симпатичній знайомій. Коли хто й має інтересну роботу, так то ми. Люди з милицями трапляються не на кожному кроці, що вже той другий, то мушу сказати, він тільки один.
— Знову цей другий!
— Я зовсім не хочу робити з нього перед вами якусь таємницю. Але ви мали вже скласти й свою власну думку. Пригадайте лишень факти. Маленькі ноги, пальці, що ніколи не знали чобіт, дерев'яне держално
