збуджали подив. Тому приступив я до вікна і став приглядаючи ся оживленому уличному рухови.
„Сей добродїй мусить бути дуже мудрий“, подумав я, „але є також незвичайно зарозумілий“.
— Нинї нема вже анї злочину, анї злочинців — зачав Гольмс з'їдливо. — Порядна голова вже нинї злишна в нашім заводї. Дуже добре знаю, що посїдаю в собі дані, щоби прославити своє імя. Нема і не було чоловіка, котрий би з таким засобом знаня набутого і вроджених спосібностий, забирав ся до слїдженя злочину. І який з сього вислїд? Не маю що слїдити; злочини вже не істнують, є хіба, що найбільше, дрібні, звичайні проступки, так незручно поповнені, що їх викриє найпростїйший офіціялїст Scetland-Yardу.
Ся зарозумілість дразнила мене чимраз більше, тому постановив я змінити тему розмови.
— Цїкавий я, що сей там шукає? — сказав я, вказуючи пальцем на плечистого, звичайно одїтого чоловіка, котрий ішов повільно противним хідником і приглядав ся уважно числам домів. В руках держав синю коверту, очевидно мав сповнити якесь порученє.
— Хто? Сей димісіонований підофіцир маринарки? — спитав — Шерльок-Гольмс.
А най його лихо возьме з такою зарозумілостю!“ подумав я. „Знаю добре, що не можу справдити, чи добре відгадав“.
Заледво сформулував я сю гадку, коли чоловік, котрого ми слїдили, побачив нумер нашого дому і перебіг швидко через улицю. По хвилї учулисьмо сильне ударенє молотком о двері, низький голос в сїнех і тяжкі кроки по сходах.
— Для добродїя Шерльок-Гольмса — сказав, входячи до кімнати і подаючи лист мому співльокаторови.