— сказав, — як сотворене для нас. Маю надїю, що вам не перешкаджає запах сильного тютюну?
— Сам курю лиш тютюн „корабельний“, — відповів я.
— Знаменито! Але упереджаю вас, що у мене завсїгди повно ріжних хемікалїй і що деколи роблю дослїди. Чи се вам не буде перешкаджати?
— Зовсїм нї.
— Пождїть добродїю… най застановлю ся над тим, які маю іще немилі хиби для співмешкаючого… А!.. Маю часом напади чорної мелянхолїї, а тодї цїлими днями не отвираю рота. Лиш не припускайте тодї, що я на вас надув ся. Ви мене лишите в супокою і я небавом верну до рівноваги. А тепер на вас черга. Щож ви менї добродїю скажете про себе? Бо бачите, я думаю, що коли двоє людий має спільно замешкати, лїпше є, щоби вони з гори взаїмно упередили ся о своїх хибах.
Я розсьміяв ся з сего допиту.
— Маю щенюка британа, відповів я — протестую против всяких криків, бо мої нерви страшно роздратовані, встаю о ріжних неможливих годинах і є з мене нечуваний лїнюх. Посїдаю іще цїлу серію инших хиб, коли я здоров, але сї є на разї найважнїйші.
— Чи ви, добродїю гру на скрипцї зачисляєте до катеґорії крику? — запитав він з певним неспокоєм.
— Се залежить від грача, відповів я — добра гра на скрипцї є розкошию для богів, коли знов терликанє…
— О! то знаменито — закликав весело. — Здаєть ся менї, що можете уважати справу за скінчену… то значить, коли вам мешканє сподобаєть ся.
— Коли його оглянемо?
