цинівці. дивно активний і моторний, може, завдяки тій німецькій школі, де він виховувався. Не я знайшов Соолевао, а він мене, коли я, звязаний своєю нерішучою підсвідомістю, крутився коло будинку англійського комерсанта. Насамперед пішов я помалесенько вздовж набережної вулиці, що становить европеїзовану ділянку Апії. В одного фотографа оглянув я картини гарних самоанських танцюристок. В якоїсь старої жінки купив шнур черепашок і плетену з рябої соломи юбку, що в ній танцюють. Я спинився нерішуче перед баром, де продають овочеві напитки з содовою водою, бо мандатна ділянка західньої Самоа під новозеляндською зверхністю „суха“. Мені почала докучати спрага, і добре було б випити лімонаду. Але потім прийшла мені в голову инша думка, я пішов далі й перед самісіньким будинком комерсанта завів розмову з гарним напівголим хлопцем; я пообіцяв йому великий подарунок, якщо він дістане мені свіжого кокосового горіха, щоб я міг напитися. Брунатний, як бронза, хлопчина, недовго думавши, зразу подався на високу пальму, що в її тіні ми обидва стояли; тоб-то, він пішов на дерево так, як ходять сходами, це було до смішного просто й само собою зрозуміло. Не минуло й трьох хвилин, як у мене в
100
