Нерадо й нерішуче берусь я за цю історію, де мушу признатися, чому я покинув Самоа аж надто хутко. Иноді приходить мені на думку, що, коли б не ця пригода, я лишився б на острові Ополу надовго, а може, як Стівенсон, назавжди. А потім знову гадаю собі, що не трапляються з нами инші пригоди, крім тих, які лежать у нашому власному характері. Мабуть таки моя, а не кокосової чаші, наповненої кавою, вина, що панічний жах вигнав мене з раю; не всякому гаразд у кожному раю.
Під кінець того дня мала „Тофуа“ їхати назад на Фіджі. Я спав уже на борту замість в апійському готелі, але, як тільки холодом дихнув світанок, я раптом встав і почав упаковувати свої клунки, майже вирішивши дати їх перенести на сушу й ще залишитися там. Але з денною спекою знову прийшли ліньки та сумніви. Чи мав я рацію, відкладаючи раніш встановлений термін подорожи? Нерішуче
98
