1893 року, — „патріархально на цьому місці, шістсот футів над морем на узбіччі гори 1500 футів заввишки. За мною підіймається відвічний ліс до задньої стіни острова (3 до 4 тисячі) без ніяких будинків і мешканців, хоч би тобі який-небудь чорний хлопець, що втік з плантацій, дикі свині, і бики, і дикі голуби, і летучі лиси, і безліч двокольорових птахів — і чорних, і білих; дуже дика, дивна країна, де важко подорожувати. Я голова господарства з п'ятьох білих і дванадцятьох самоанців, що для них я і вождь, і батько…
Моя садиба, це — величезний майдан; ми маємо довгий будинок, п'ятдесят футів завдовжки, із сходами з червоного дерева, що спускаються з нього; тут ми харчуємось не аби-як, я сам ходжу звичайно в трико і в штанях, обслуговують слуги в одинокому їхньому одязі, щось неначе гірський кафтан — назовні квіти й листя, і часто з волоссям, напудреним вапною. Коли б раптом сюди зайшов европеєць, йому здавалось би, що це — сон…
З зовнішнього боку обходжу будинок, що його гарні широкі веранди віють певно такою чудовою прохолодою, захоплююсь красою й повагою величавого тропічного саду,
87
