неї вони дуже ласі. Тільки не тут; тут їх вбивати не можна, за це чекає смертна кара.
Між цими сірими тваринами з'являється иноді білий кажан. Тоді вмирає начальник села. Та цю легенду не всі визнають.
Зате віддайте ви геть усе тонгайське населення, всіх брунатних, білих і мішаних на тяжкі муки, і всі вони скоріш сконають, ніж перестануть вірити: иноді раптом зникають кажани, зразу, безслідно. Можна тоді спробувати завернути їх назад, поклавши під дерево, з належними церемоніями шматок корінця кави. Може, дадуть вони вблагати себе.
А коли ні, тоді вмирає тонгайський король або хтось із членів королівської родини…
Безглузді балачки, звичайно.
Але кожен англієць на Тонга вірить цьому.
Містер Бер і я йдемо з візитою до прем'єр-міністра, що доводиться королеві братом у перших і заразом чоловіком. Ще з корабля послали ми йому свої рекомендаційні листи; він велів сказати нам, що прийме нас опівдні. Страшенна спека, і треба бути очайдушним, щоб нацупити на голову тропічний шолом, закласти на носа темні окуляри і йти навпоперек порту в Нікуалофі під смертельно гарячим сонячним промінням. Насамперед доводиться нам іти коло військового
73
