моїх ніг, а иноді кидав оком на обидвох, на коректного й спокійного Бера та на доктора, що не переставав говорити. Я бачив на цьому розгубленому обличчі страждання слабої втомленої людини й не міг на нього сердитися, хоч він, певно, мав на думці якусь капость.
Бер дав йому напівобіцянку. Ввечері ми швиденько розпрощалися з Алісою. Її вигляд був ще хоробливіший, її очі стали ще більші. Вона дала нам ті листи, що написала для нас — один до шановного Тунгі, свого брата у перших, чоловіка тонгайської королеви, а один до свого дядька, губернатора Гаапаї. Листи були одверті, але для нас незрозумілі, бо написано їх по-тонгайськи.
Потім поїхали ми на Тонгатабу. Тонгатабу, святий Тонга — це той головний острів королівства, де бідна хора Аліса була колись принцесою. Це не дрібниця — мати свою частку в цій старовинній королівській тонгайській святості.
Тепер, звичайно, і Тонга заяложено. Королева Салоте носить смішну золоту корону на молодій голові, що тільки й має носити німб невимовного короля-табу, і вінок з квітів. Із старої держави острівних королів зроблено комічну маленьку державу найсвіт-
64
