холодні напитки: пляшку содової води, пляшку шипучого лімонаду й півпляшки джину, що їх ми два дні тому дали докторові на дорогу з готелю. Обидві дівчинки, Аліна й Луїза, заворушилися, побачивши лімонад, і почали щось тихо, але виразно говорити з матір'ю по-тонганському. „Говоріть по-англійськи з джентльменами!“ — сказав доктор. Тоді діти забилися в куток, мов злякані пташки. Лише згодом уговорили якось шостилітню Аліну станцювати нам коротенького самоанського танка під музику матери, що вибивала ритм на дерев'яному барабані.
Другого вечора ми прийшли знову із зразками всіх сортів шоколади з чайної крамниці „Під чорною кішкою“ (поруч крамниці Леві) сухої австралійської місс Томсон. Навіть маленька дика Луїза якось трохи звикла до нас і давала себе гладити. Вона мала вигляд якої-небудь дитини чорноволосого білого, але, торкнувшись її м'якої шкури, можна було зразу завважити щось чуже з того особливого вчуття, що струйкою проходило крізь кінчики пальців. Навіть мати цих дітей збулася своєї першої несміливости й церемонности. Вона, певно, досить довірливо розмовляла б з нами, коли б не стримував її докторів погляд. Вона лежала або сиділа завжди в свому полотном оббитому кріслі, не
60
