Та й хитра ж, гадаю собі, ця англійська політика! Вони залишили мбауським тубільцям своєрідне уявне королівство, республіку великих вождів, куди й не заходить поліцайська нога; і сидять ото чотирнадцять гордих князівських онуків на острові, так гарнесенько вкупі…
А тимчасом на великих головних островах бідолашні індійські кулі просторі плантації розбивають.
Але на Мбау усе так самісінько, як було, хіба що людей вже не їдять. Правда, місіонер мешкає на острові й добре пильнує, щоб кожного вождя врочисто повінчати з одною з його жінок у маленькій церкві; перед церквою лежить видовбаний пень — барабан, що колись скликав на канібальські свята, а тепер кличе на християнську молитву. Вінчаються з одною жінкою, а, крім цієї, мають ще по кількадесять инших жінок по маленьких охайних хатках. Тільки ці родини вождів мешкають на острові Мбау; проста людина, не шляхетної крови, не сміє ногою ступити на це святе місце, хіба що вождь коли покличе. Коли що вождеві треба, він просто велить доставити. „Іди на материк, — дає він наказа служникові, зігнутому з великою пошаною перед ним, — дістань риби! Принеси таро! Привези палива!“ Проста людина йде й дістає.
45
