років так із шістдесят — це, крім старого Туї Савура, одинокий вождь, що є тепер на Мбау; решта вирушили в похід із своїм родовим феодалом Рату Попе.
Рату Бола говорить по-англійськи, вільно оперуючи тим особистим лексиконом, що його він назбирав на березі Суви, з його чудернацькими американськими перекрученими словами. Це показна людина, аристократ, але — я не можу з цього зробити тайни — він щось дуже часто вимагає від мене віскі. Я маю намір решту віскі залишити, як подарунок, але не хочеться мені зробити цих канібальських онуків занадто п'яними, поки я тут. Треба величезного такту, щоб якось викрутитися. Та Рату не нахаба, він лише жадібний як дитина.
Раз-у-раз доводиться міняти тему. Та навіщо його тільки й розмовляти що про віскі й таке инше?
— Буде ця молодь співати? — питаю.
— Bet y'r life, — каже Рату, — на твоє життя, вони співатимуть здорово! Велика „меке“ для тебе. А багато п'ють віскі в твоїм краю?
Та „меке“, що нею сьогодні ввечері забавляють гостя на острові Мбау, не дуже велика й не дуже церемонна — може, гість взагалі не важний, бо він навіть не дуже
38
