Ця сторінка вичитана
Ні, на берег я не піду. І коли ці три човна покидають корабель і відпливають до пінистих берегів, до того острова, якого не торкнеться моя нога, затягують піткернійці бадьору пісню, що її склала їхня поетка Розалінда Юнг:
„Тепер останню пісню заспіваймо — прощайте, прощайте!
Тікає кроком велетенським час — прощайте, прощайте!“
І я руками киваю їм услід, я журю потихеньку сам себе, що не сиджу тепер в одному з тих човнів, а в глибині радуюсь, що уникнув спокуси, справжньої небезпеки. Прощайте, прощайте!
