зеленою рослинністю. Цей гострокінчастий і костистий острів — це острів Піткерн. Я знаю, що це одно з великих романтичних місць на людській землі, таке святе, як острів Робінзона або як Стівенсонів острів Скарбів, однакові з ним. Пожадливо дивлюсь я туди. Я знаю, що наш корабель стоятиме кілька годин перед Піткерн, щоб прийняти на борт овочі, і прошу, щоб мене на цей час було перевезено на сушу. Капітан дивиться на мене своїми, мов скло, ясними очима моряка й сміється.
— Звичайно, докторе я вам зараз дам човен, воно тепер цілком легко дістатися на берег. Ви побачите гарні помаранчові дерева, багато кокосових горіхів, навіть кількадесят мізерних хат. Але вам треба б забрати з собою в човен свої клунки, так, про всякий випадок; я знаю, що я вас можу висадити на берег, але чи буде змога через дві годині привезти вас назад — це в божих руках. Людина, виходячи на берег Піткерн, — щоб йому добра не було, тому осоружному берегові, — мусить цілком приготовитися на те, що його корабель раптом зникне йому з очей. Пусте, за яких-небудь два тижні може знову спинитися перед островом якийсь пароплав, але може вітер і кепська погода не дозволить і цього, і мине чверть року… Отже, ви ладні на якийсь час замешкати на Піткерн?
