залізницями, з його ресторанами-автоматами і „Камегамега“-кіно, з його готелями, телефонами і відкритками, з його поліцією руху, забороною алкоголю[1], радіо, з його крамницями для туристів, для чужинців, з його ананасовими підприємствами, що воно вже нині належить скоріш жовтим, ніж білим. Що на американській території Гаваї, правда, припадає нині три білих на одного канака, але ж так само три азіяти на одного білого, що цей острів, що-правда, вже не належить до брунатного кольорового народу, зате він і не країна білих зайд!
О ви, чотири тисячі богів, ви, чотириста тисяч богів Гаваї, заховайте перед цим сліпим старцем тріюмф японців і метушню китайців, корейців і філіпінців. Не говоріть йому, що передмістя Гонолюлю мають такий самий вигляд, як передмістя Нагасакі!
Не дайте йому догадатися, що ті гарні старі перекази, такі милі йому, марно загинули, що не білий Христос, як вірить він, став спадкоємцем канакського спасителя Мауї: що нині хоч які великі успіхи мають місіонери всіх християнських обрядів, що нині мешканці острова переважно шанують великого Буду, Лао-тсе або предків японського царя.
О ви, чотири тисячі богів, ви, чотириста тисяч богів, пошліть цьому останньому канак-
22
- ↑ Заборона (prohibition) алкоголю на всій території Північно-Американських Сполучених Штатів і їхніх колоній існує аж досі після світової війни.
