Сторінка:Арнольд Гельріґель. Тисяча і один острів. 1929.pdf/179

називається Ірі-Ірікапуа, стоїть вона, скида своє вбрання, дорогий цинівковий плащ, обшитий пір'ям сорокатих голубів, скаче в холодну воду, а тикви допомагають їй пливти. Ах, як холодно й темно, яке велике, велике озеро! Дерев'яний пень сторчить над водою, мертве дерево Гіневгата. Вчепившись цього пня, спочиває Гінемоа, поки її немічні руки наберуть нових сил. І далі пливе, в темноті. Вона вже не бачить острова, тільки флейта тужить, вказуючи їй дорогу: Гінемоа! Гінемоа! Озеро велике, — каже Рангі й показує на сонцем золочену поверхню. — Гінемоа пливе й пливе, а вода холодна. Вийшовши, нарешті, на берег, там, коло скель, вона вся тремтить. Там, недалеко від лігва Тутанекая, є тепле джерело, джерело Вайкімігія. Гінемоа, врятувавшись на берег з озера, кидається задихана в теплу купіль, що її дає саме джерело. Вона хоче зогрітися, а ще ж їй так страшенно соромно. Ніколи не зважиться вона піти до того Тутанекая, що його флейта тепер цілком близько кличе її — „Гінемоа!“ Аж тут, — оповідає далі Рангі, — Тутанекай від довгого грання на флейті дуже захотілося пити. „Принеси мені води!“  — приказує він свому невільникові. Невільник бере тикву й іде до озера, коло самого теплого джерела. Гінемоа в купелі перелякалася. Грубим