уже на Гаваї, тільки в маорійській версії, зміненій і чудово поглибленій. А коли я нічого не кажу, брунатна дівчина поглядає на мене з ока, чи не засміюсь я. Я не сміюсь.
— Хіба це не правда? — кажу їй. — Хіба лісовий бог, дерево, не став між небом і землею? Ви ж вірите в цю історію, Рангі?
— Не більш, як ви в історію про Адама й Еву, — бунтівливо відповідає Рангі. — І я не бачу причини, чому б мені в неї вірити менше.
З цього боку подобається мені Рангі: вона мислить, як доросла людина, а відчуває по-дитячому.
— Рангі, ви полінезійська поганка.
— Ні, — каже вона, гордо закинувши свою голову з напівдовгим волоссям, — я ходжу в неділю до англіканської церкви, але я маорійська дівчина, „Арава“, із старовинного роду і я не хочу просто відрікатися своїх предків. Пояснювати вам дальші картини, докторе?
— Рангі, — питаю я, — чому носите ви оце європейське вбрання? Обіцяйте мені, що я побачу вас хоч раз такою, якою ви є, у льняному плащі, з яскравою вишиваною пов'язкою на чолі, уквітчану пір'ям птаха гуя…
Маорійка має такий вигляд, шо вона почервоніла б, коли б не була брунатна. Вона
