що вони були невимовно обурені, геть усі, як тільки газети рознесли звістку про цей ганебний вчинок.
Далі йде політично-праводавча частина цієї справи. Коли, може, хтось гадає, що цю історію про Пелоруса Джека вигадано, хай пошукає в кодексі законів новозеляндського домініону під роком 1893, і він знайде, що генерал-губернатор і його рада від імени королеви Вікторії врочисто санкціонували тоді закон, внесений під натиском морально обуреної демократії, обміркований і прийнятий новозеляндським народнім представництвом у Велінгтоні, закон, ще й нині не скасований, що забороняє, загрожуючи в'язницею, смертовбивчою зброєю чи будь-яким иншим способом полювати, рибалити, стріляти або гарпунувати відомого білого кита, на ім'я Пелорус Джек, в околицях рогу Пелоруса на південному острові Нової Зеляндії.
Подробиці цієї історії маю я від сера Томаса, великої старої людини, що тоді ще не був міністром і прем'єром Нової Зеляндії, але був депутатом і гарячим заступником китового біля.
З дальшої біографії кита Пелоруса Джека розповів мені сер Томас ще кілька документально потверджених фактів, що їх важко зрозуміти, але й неможливо заперечувати, бо ж їх бачила вся Нова Зеляндія.
