п'ятдесят п'ять кілометрів завдовжки, з її численними бухтами, зубцями, півостровами, підгір'ями, батьківщина чайки й могутнього альбатроса, особливо чарівна.
Вже кількадесять років тому почали пасажири, що регулярно подорожували з Велінгтону до південного острова, розказувати про якогось морського звіра, що вони його бачили по дорозі. Одна історична версія каже, що це був собі звичайнісінький дельфін. Але я знаю від таких людей, які його бачили, що це був кит, але з породи не більшої за великого дельфіна. Кити коло берегів Нової Зеляндії, особливо у водах Кукового шляху, — цілком звичайна річ, усюди може морський пасажир побачити їхнє велетенське тіло, що виринає над водою, або величезний промінь води, що грає й міниться високо над дзеркалом моря. Але той кит з рогу Пелоруса був особливої, білявої, дрібної породи, що, здається, походить з такої неймовірно далекої Гренляндії і називається білуга. Той білий кит був не більш як вісім метрів завдовжки, справжній карлик. Пасажири могли його бачити цілком виразно, бо він був дивно ручний і кружляв завжди навколо корабля, мов веселий собака виграє й біжить за возом, де їдуть приязні йому люди. Кожен новозеляндець, що прожив на світі певний
