важке небо, потім кінці своїх пальців і штовхнули небо; аж воно вгору відскочило. І з того часу тільки зрідка наважується воно впасти на високі гори. Люди рівнин дихають вільно між землею і небом. Сказала Гіна вогненна, мати Мауї, та, що живе в печері під водопадом: „Небо вже не душить мене, але занадто квапиться сонце. Як же мені сушити всі мої полотна, коли день такий коротенький?“
А Гіна вогненна чудово вміла фарбувати личаний домоткан. І зробив Мауї мотузку з кокосового волокна і звязав з неї сільце й заарканив сонце, щоб не могло воно так швидко бігати…
Це та меле про Мауї, що нею бреніли струни під пальцями співця. Мабуть, оспівував він і чудесні мандрівки лицарів по всьому морю, між безліччю островів, що за них знають лише брунатні народи океану, від Гаваї до Нової Зеландії. Мабуть, співав він про смерть того героя, що, мов Прометей, приніс людям світло й вогонь, хоч і не був безсмертним богом: він загинув на далекому-далекому острові, в нутрощах великої Гіни, що пильнує життя. Вскочив у її величезний рот, хотівши в темряві її велетенського тіла знайти сховане джерело життя, що там мусило бути, десь коло серця великої богині…
18
