льодовика, побачила, як склалися для неї обставини, — скорилася вона? Пішла собі геть і покірно з голоду вмерла? Ні!
Коли б папуга кеа мала деякі відомості з біології, вона б, без сумніву, знала, що їй нічого більше не лишилося, як вимерти, бачивши, як кущ перетворюється в пасовисько для овець і ягоди зникають. Пристосовання до середовища, про яке говорять вчені, не може статися зразу, на протязі яких небудь двох генерацій, — це ми знаємо. Та кеа цього не знала.
Це так неймовірно, що раз-у-раз сумніваються в тому природознавці ще й нині; але новозеляндські фармери вівчарі знають це краще, і я сам на власні очі бачив фотографії, що розбивають усякі сумніви.
Коли кеа, дуже розумна папуга з дуже міцним дзюбом, прийшла одного ранку до того куща, що з нього вона ягоди їла, вона й перед нею її найдальші предки…
І не застала на тому місці ягідного куща, а лише попелу купу під травою та вівцю, що мекала й паслася на цій траві…
Тоді сіла папуга кеа на того чужого звіра з якогось иншого світу. Я ніколи цього не зрозумію, як вивчила вона анатомію овець, одно тільки певно:
Вона сіла на вівцю там, де треба. Цупко вп'ялася в руно. Пробила своїм могутнім
