Вихваляйте, о вихваляйте премудрість тих „пакета“, що вони не виписали з сіднейського звіринця пару ягуарів, щоб винищити кріликів, або так з п'ять шість дебелих велетенських боа: вони чудесно розплодились би в нетрях споконвічного куща. Прийшли тільки ласочки й куни, запаковані в ящиках, поштовим кораблем, і багато кішок.
Тоді ківі в темній гущавині пізнав, що таке жах, що таке постійна тривога. Добра довірлива века весело підійшла до першого котяти…
Навіть каже хронограф, що новозеляндські куни не люблять крілячого м'яса, воно таке звичайнісіньке. Вони воліють краще вночі забратися у вівчарню якого-небудь поселенця, а молода баранина приходиться їм вельми до смаку.
Та все це не те, про що я хочу оповідати, те безглузде звіряче винищування й випалювання святого споконвічного лісу або жахлива загибель безпорадного місцевого птаства, тих пацифістів, що вірили в мир і тепер опинилися в дуже прикрому становищі, не вміючи літати, із своїми безсилими дзюбами й безборонними пазурами…
Це не пісня про того доброго, милого, сердечного потішного ківі, що вмирає тут…
