а тут цей сліпий рапсод оспівує те саме ім'я — Мауї. Невже це можливо? Невже цей нанайський Гомер співає пісні свої про лицарів і богів? Невже ото справді стеменні-сінька предковічна „меле“ останніх нащадків брунатного гавайського народу?
…Хай воно й так. Хай старі гавайські барди давно вимерли або в циліндрі ходять собі до недільних шкіл. Але ж я чув, там у межигір'ї Нууану, на дорозі до високого пересмику Палі, я чув, як гавайський музика „гаку-меле“ співав прадідівської „меле“, справжньої пісні про лицарів і богів.
Про Мауї співав сліпий старець, про того Мауї, що небо від землі відділив. Знайте, що колись небо своїм тягаром на Гаваї лежало, придушивши майже країну. Аж ось прокинулись рослини, дерева, квіти, трави і вгору погнали. І посунули вони небо трішки вгору, і до нинішнього дня все листя пласке від того тягару великого. Добрі, гарні, запашні рослини відсадили небо. Вже могли люди повзти на животі, поміж небом і землею Сказав тоді Мауї одній жінці: „Дай мені ковтнути з твоєї тикви, і я відділю небо від землі“. І дала йому жінка напитися, і пішов Мауї до батька свого Ру, що небо на своїх плечах носив. „Підштовхнімо небо“ — сказав Мауї. І підсунули вони долоні рук своїх під
17
