рогу батьківщину; добре, що він на острові Ополу, тепер він знає ціну пишній красі, стирійським гірським лісам.
— І копчене з кнедлями, неправда, пане Г.?
Одну мить я боюсь, що він мене викине. Не треба насміхатися над ним. Краще б я сміявся над своєю бабкою. Цього він не може перенести, коли я говорю про справжні кнедлі із стирійським копченим.
Я повертаю розмову в діловий бік:
— Молочне порося з таро, запечене в ямі на гарячих камінцях, теж незгірша страва!
Буркало спльовує. Починає лаятися неподібними словами. Він присягається, що він дуже радий, що не має дітей, бо вони, бідолашні, мусили б їсти таку погань та й взагалі стати канаками або новозеляндцями, а то ще й людоїдами…
Коли я виходжу до Соолевао, мене знову збирає сміх і знову не можу цього пояснити. Але моя охота залишитися ще на Самоа таки не покинула мене.
Тепер приїздимо до того села, де живуть Соолеваові батьки та де житиму я, коли прийму запросини. І тут є три церкві, а саме: одна католицька, одна веслеянська та одна мормонська — в жодній країні на
109
