„Перше вражіння ніколи не може повторитися. Перша любов, перший захід сонця, перший острів на Південному океані — це спогади своєрідні, вони торкнулися цілинного місця почувань“.
За мною лишилася кінцева зупинка трамваю, зникала поміж милих прохолодних бенґало[1] паркова доріжка. В приємному, запашному, гарячому промінні сонця купаючись, підіймався я до гірського пересмику Палі. Полотняний мій одяг вповивала довга пушиста гірлянда з білого жасміну, званого тут, на острові, „нав“. Цю гірлянду повісив я собі на шию не заради особливої якоїсь моєї чепурности, а тому, що не міг відмовити цієї втіхи смішному канакському[2] хлоп'яті. Другим вінком з пахучих кармазинових квіток укоронував він мою панаму. Отак уквітчаний, мов король, мов клечаний віл, ішов я собі гірською дорогою що-раз вище, поки опинився там, де вона, безлюдна, над глибоким з одного боку проваллям
13
- ↑ Бенґало (bungalow) — одноповерховий будинок (вілла, дача), пристосований до життя в тропічному кліматі в Індії і Далекому Сході взагалі. Слово походить від назви індійської провінції Бенґалія.
- ↑ Канаками називають европейці тубільців в Сандвічевих островів (Гаваї), а не раз і взагалі всіх тубільців Полінезії.
