Більшість поміщиків не церемонились. Гарне їхнє поводження та „отєчеське“ піклування, в яких вони безнастанно запевнювали центр, добре відомі всім. Однак, як ілюстрацію до подій 1905. року, наводимо випадок, що трапився в с. Сокольці на Брацлавщині[1]. Соколецькі селяни вимагали від свого поміщика графа Потоцького збільшення зарплатні. Другого дня приїздить граф у супроводі 16 стражників утихомирювати юрбу.
„Чого це ви зібралися? бунтувати?“ — питає граф. Дівчина Василина Кучеренкова намагається з'ясувати графові, в чому справа. „Дайте нам ціну (за працю), ми їсти хочемо“! Граф захвилювався: „Ти скільки одержуєш?“ — „25 копійок!“ „То ж тобі мало 25, а 15 не хочеш?“. Роздратований граф сердиться, дорікає й погрожує наняти робочих з иншого села. Василина кричить: „А ми іх не пустимо!“ Розлютований граф за цими словами вдарив її палкою й крикнув стражникам: „забиріть її!“ Натовп затримав карету графа, як він збирався від'їздити.
„Ви хочете їхати?“ — „Ні“! „Раніш заберіть цих барбосів! на що вони нам?“ Тут справа й без них обійдеться! Граф до стражників… за хвалину вибухає постріл, по ньому другий та почалася справжня стрілянина.
Натовп іще не стямився, як почувся крик: „забито Соломію Горбатюк!“ Юрба здрігнула: плач, стогін, зойк… душать один одного, розбіглися… на місці „бою“ труп молодої дівчини, та семеро ранених.
Зі скарги селян виявилося, що граф сам вихопив у стражника рушницю та вистрелив у дівчину, а стражникам крикнув: „бий за мій рахунок!!“.
Так розвязували непорозуміння з селянами вельможні опікуни, так розв'язував їх наприкінці руху й сам губернатор.
Разом із безпосередніми розправами (за допомогою поліції та війська) губернатор уживає заходів, щоб і судові установи не забували селян, притягуючи винних до суворої відповідальности. Під натиском з центру Ейлєр 10/VII 1906. року пише до голови Одеського судового уряду: „сільсько-господарські страйки й розрухи дійшли таких великих розмірів, що адміністраційні заходи — арешти не справляють уже потрібного вражіння, а тому допомога судового уряду дуже необхідна, щоб втихомирити селян“. Губернатор вимагає в звязку з цим, щоб мирові судді розглядали справи про селянські заколоти позачергово. Діяльність Гайсинського з'їзду мирових суддів що до цього задовольняє губернатора; але він далеко не задоволений з діяльности Ушицького судді Щербака та Ольгопільського — Натина, що висловилися, начеб за участь у селянських страйках — незалежно від обставин — вони штрафуватимуть селян не більш, як на 50 коп. Зважаючи на це, Ейлєр просить Одеський судовий уряд дати розпорядження підлеглим суддям Поділля розглядати селянські справи позачергово й згідно з виданим про це законом 15 квітня 1906. р.
Одночасово губернатор наказує начальникам поліції в разі, як суддя виправдає кого, а поліцейські урядовці вважатимуть це неправильним, неухильно використовувати 146 ст. карного кодексу. Отже Ейлєр, що схарактеризував у 1905. р. події, як боротьбу капіталу з працею, в 1906. р. намагається встановити контроль поліції над судовим розбором справ з аграрного руху.
Такий саме характер мав рух і на Голопільщині; як і всюди він набирає тут особливої сили протягом другої половини 1905. р. та всього 1906. р. По всіх усюдах селяни Голопільщини вживають зброї в нападах на економії, рубають ліс, иноді й убивають економів та лісників, як вони
- ↑ Дивись Украинский Вестник № 8 из „Киевской зари“ 1906 р.
