зборів. Спроби йти на зустріч селянам, підвищуючи зарплату, не мали гарних наслідків“.
Поміщики пропонують инші засоби, щоб припинити заворушення. „Засобів цих у законі цілком досить, треба лишень їх уміло використати, а саме: доцільніше розподілити військо; поставити його по окремих волостях, а в разі заворушень розставляти по помешканнях винних селян, а не по економіях, як це заведено досі, бо селяни з цього глузують: мовляв, не нас карають, а економію. Поліція, скаржаться поміщики, завжди опізнюється; мирові посередники повинні мати особливі повноваження, щоб їм підлягали у важливих випадках і поліція і військо. Бажано також скоро й енергійно вживати судово-карного закону відповідно до засобів адміністрації.
Листа підписали 29 видатних землевласників району (Залеські, Скибичевський, Домбровський, Каллюс, Журовський, Грохольський, Подай-Кошиц, Потоцький та инші.
У відповідь поміщикам роздратований губернатор пише великого листа, в якому знов зазначає, що на його думку заворушення повстали виключно на економічному грунті. Окрім неврожаю, до цього спричинилися брак паші для худоби та недостача насіння в звязку з недородом; тим часом економії нагнали пуд полови з 10 до 45 коп., фуру соломи до 6 коп., а зарплату постійно зменшують. Потім він зазначає порушення орендарями селянських прав через заорювання толоки та заведення в нерозмежованому маєтку багатопільного господарства, від чого селяни позбавляються випасу для худоби. На докір поміщиків, що ціни на робочі руки не можна нормувати на нарадах, Ейлєр кидає їм ввічі, що придушити рух, як вони того хочуть, тільки одними репресіями, не можна, бо ж у жадних законах немає вказівок, що адміністраційна влада може змусити продавати свою працю за встановлену обов'язкову ціну.
На докори, що опізнюється поліція та кепсько розміщено військо, губернатор відповідає, що в його розпорядженні на 1 повіт всього 2 посередники та 4 пристави та на три повіти 1 полк драгун і 1 полк козаків; піхота пересувається дуже поволі.
Суперечка продовжується й на захист „скривджених братів поміщиків“ виступають члени „Кам'янець-Под. с.-господ. товариства“ та знов Проскурівські землевласники. Вони заперечують факт визискування селян та наявність наведених низьких ставок робочим. Рух, що охопив 120 сіл, „навіяно зовні“, його викликала революційна пропаганда з метою власне захопити поміщицькі землі. Поміщики знов повторюють, що, мовляв, селяни добиваються не надбавки за працю, а того, щоб вижити з економії поміщика. Що до цін на працю, то не можна їх збільшувати „штучно“, бо це виведе панів з „економічної рівноваги“. Підвищення зарплати ніби ще більше розпалило б апетити селян. І так уже провадяться масові поруби приватновласницького лісу, трапляються випадки руйнування фабрик, підпалів економій. Щоб припинити це все, потрібні енергійні й рішучі заходи, а не дослідження економічного стану.
Проскурівські поміщики, ущіпливо пункт за пунктом заперечуючи „міркування“ вільнодумного губернатора, приходять до висновку, що аж ніяк не можна одночасово й ліквідувати наявне лихо й досліджувати причини його повстання. Через таке захоплення подібним дослідженням тільки затягується ліквідація руху.
Наприкінці поміщики вимагають, певна річ, притягнути винних до відповідальности. На Проскурівщині було вже притягнуто до відповідальности чимало „ватажків“ (понад 66).
