селяни починають пустошити економії, й поміщик Журовський телеграфує: „Лисоводах бунт із насильством, ледве втік, рятуйте бога ради" і т. и. Велике збурення селян с. Підлісного Олексинця викликав директор економії, арендованої Городокською цукроварнею. Як селяни вивели з економії робочих, то він наняв сторонніх селян, підвищивши їм плату, а місцевим рішучо відмовляв у роботі. Це селян так роздратувало, що справник примушений був телеграфувати губернаторові, що й півсотні козаків тут не досить, щоб утихомирити селян. Ейлєр телеграмою запропонував через справника не наймати на роботу сторонніх селян, бо це „незручно“ й навіть наказав зобов'язати економію підпискою цього не робити. Директора заводу зараз же було викликано до Кам'янця, щоб йому догани дати.
Того ж часу збільшується заворушення в згаданих уже Скотинянах (близько Сатанова) у маєтку Ярошинського. За телеграфними повідомленнями орендарів селяни тут „все ламають, в економіях грабують і землю заорюють“. Влада збільшує репресії й губернатор телеграфує Фельштинському справникові: „проти самоправства й сили ставте ескадрон на реквізицію“. Одночасно, повідомляючи про це генерал-губернатора в Київі, Ейлєр просить у нього дозволу поставити по селах, де продовжуються розрухи, військо „екзекуційним порядком у помешкання привідців“. Генерал-губернатор Клєйґельс, не беручи на себе відповідальности, пропонує губернаторові робити, як йому здається краще.
Незабаром заворушення набирають такого гострого характеру, що переляканий справщик повідомляє, що потрібна велика військова сила, щоб приборкати ворохобників, та запитує, чи не краще б утриматися поки що від дальших арештів. Мов одурівши, поміщики шлють нервові телеграми: „бога ради пришліть війська: грабують, бунтують, бешкетують“. „Благаємо помогти, врятувати“ й т. и.
У першому центрі розруху, в Городку події склалися на гірше. Коли справник хотів арештувати де-яких „привідців“, юрба опір стала й козача сотня пустила в діло нагаї. По цьому юрба, переважно з жіноцтва, оточила волость, почали ламатися в двері. Справник ізнов до нагаїв. Юрба за каміння та за кілля… Як вивозили арештованих, не давали коней, — мусив справник наняти підводу за гроші.
Однак жадні репресії не помагали й селяни завзято трималися своїх вимог що до зарплати та инших пунктів.
Але економії рідко йшли на зустріч селянам, дарма що це радив сам губернатор. Здебільшого вони обмежувалися тим, що покликалися на відсутність власників, що можуть складати з селянами угоди. Справник із досадою зазначає, що „власники маєтків убачають єдиний порятунок лише в урядових репресіях та військовій силі, забуваючи про те, що в такий спосіб на кращий випадок можна тільки придушити розрухи, але аж ніяк не вирвати зло з корінням“. Навіть поліція всупереч поміщикам не вважає можливим ліквідувати заворушення лише силою, без складання угод між економією та селянами. Вона відмічає тепер цілковиту солідарність та одностайність у селянських виступленнях, чого раніш не було, бо орудували тільки ватажки. Разом із тим посередник примушений погодитися з певною „законністю“ селянських домагань, бо малоземелля та кепська справа з межами, прогонами, випасами то що є факти очевидні.
Не зважуючись одверто на очах збуреного селянства вживати тих чи инших заходів проти привідців руху, тодішня влада не забувала все таки наглядати за ними. Вона непомітно виловлювала їх, щоб, як заспокоїться трохи, направляти справи про них до слідства, підганяючи під ту чи иншу статтю царського закону.
