гання, виставлені одній із економій Городокського т-ва — Чорнивідській. Ці домагання є типові для даної групи економій.
Приговор вимагав для робочих годових: плати на рік 120 крб., ординарії озимої — 70 пуд., — ярової — 30 пуд., городу — 1 моргу, худоби — 2 шт., дров — 12 фур. Окрім того по неділях та святах не працювати. Для робочих поденних приговор встановлює плату: в-осени, на весні й узімку — 75 коп. чоловікам, 50 коп. жінкам; улітку в жнива — чоловікові 1 крб., жінці — 75 коп., а хліб жнуть — озимину за 1/6, ярину — за 1/5 часть, з видачею належного хліба зараз же, як скінчаться жнива, й перед возовицею в пана. Копу нажати — 1 крб., (сніп з перевеслом в аршин) робочий з кіньми одержує 2 крб. на день; буряки копати — 2 коп. з пуда, при цьому людей сторонніх на роботу цю не наймати; сіно, конюшину збирати за третину.
Для прикладу наводимо текстуальну копію одного з подібних приговорів:
- 1905 года М. марта 18 дня.
- Общество собрало полный сход в том, что помещик платит черно-рабочим малую цену, а общество желает с месяца марта чернорабочим цена 50 к. по июнь месяц июль и август чернорабочим цена 1 рубль и одна коп. 1 р. работать за сноп за пятой извозка за одну подводу цена три рубля и чтобы помещик непахал толоке и пустопорожных местов и чтобы посторонние люди за меншую цену не работали у помещика но за етую цену, что мы установили в помещика батрак должен получать 50 рублей 20 корицев хлеба 12 фур отопления одна десятина земли и дви штуки кормить в год и кто хочет по месячному 15 р. в месяц и за тем достоверает общесто собрать полномоцных 16 человека.
Виставляючи цей програм-мінімум, селяни ультимативно давали економіям днів 4 на відповідь, не дозволяючи цей час нічого робити; як хто не слухав, погрожували сили вжити. Правління т-ва в особі директора Фішмана, покликаючись на те, що пропускається час засіву ярини та цукрових буряків, од чого будуть т-ву величезні збитки, вимагає придушити заворушення „в самому зародку“. Благання переляканих на смерть поміщиків та цукровиків мали свій вплив, і в охоплені рухом райони висилано козачі частини „на постій“. Цей постій так обтяжував селян, що подекуди за донесенням справників „селяни скорилися“ (Солобківці). Однак вже на початку квітня рух вибухає з подвоєною силою й поміщики разом з орендарями посилають з Ярмолинець телеграми, що „становище загострюється“, й вони рішучо просять губернатора вжити заходів, щоб утихомирити заворушення й захистити „мирних громадян од небезпеки“.
Цікавий випадок трапився того часу в с. Рудці на Кам'янеччині: до управителя маєтку поміщика Доманського з'явилося 15 жінок запасних нижчих чинів (після 7. мобілізації) і поставили йому вимоги видати їм з економії хліба, тому що чоловіки їхні на війні. Як не задовольнить їх поміщик, то вони зроблять так, як роблять по инших місцях — візьмуть силою. Коли пристав намагався довести, що їхні вимоги незаконні, то вони заявили, що як повернуть їм їхніх чоловіків, то жадних домагань вони ставити не будуть. Цей випадок показує, що свідомість забитого, затурканого селянства Поділля стала прокидатися.
Упевнившись, що рух не зменшується, де-які економії не стільки з власної ініціятиви, скільки під натиском обачнішого губернатора, почали потрохи поступатися. Губернатор зі свого боку вмовляв та всовіщав у випущених відозвах. Покликаючись на знамениту „промову“ Миколи II.
