Свідки (при допиті) конкретно відмічають роботу родини Донських на Літинщині. „У них бувало багато молодих євреїв…, читали газети й відозви, роздавали їх селянам. Син Донського вів із селянами такі розмови: „А що? Ваші люди збираються бунтувати? Пора! Як бунтуватимете, то матимете поміщицьку землю. Вона повинна бути ваша, бо ж ви на ній працюєте! У разі б з'явилася поліція або хто инший захищати поміщиків, не бійтеся, тільки міцно держіться, арештів не допускайте, бийте всіх…“. Теж-саме радить і мати Донського. Своє донесення справник кінчає висновком, що Донські є керовниками цього небезпечного руху й повідомленням, що в районі знайдено ес-ерівські відозви.
Ротмістр Барбашов — помічник нач. губ. жанд. управління, порушив у Вінниці 16-VI-1905. р. справу за 129 ст. в порядку 1035 ст. Разом із Донськими було притягнуто до відповідальности цілу групу активних робітників — інтелігентів-студентів та инш. (агроном Лещинський Іван Вацлавович, інженір Ошмянський Борис, Балк, Поліщук, Лукашевич, студент Дорпатського ун-ту Соханевич). Усіх було заслано до Сибіру.
Так само на Гайсинщині ес-ер (тепер член компартії Под. організації) Капустянський керував рухом селян, організовуючи підпали поміщицьких маєтків. Рядових агітаторів було значно більше.
Які ж форми мав аграрний рух серед подільських селян?
Це перш за все була вперта, иноді невміла, але завзята через скрутність стану, боротьба наймита з економією за кожну копійку. Потім цей рух перейшов у форму особистих страйків та кругової поруки, коли не допускали до праці один одного, в разі економія не погоджувалася задоволити їхні вимоги: наприклад, виплатити наймитам по такій-то ставці, або продати селянам сіна то що не дорожче за таку-то ціну. Наймити й селяни, коли страйкували й не виходили на польові чи инші роботи, то не допускали до цих робіт і селян инших районів. Вони ставили ультиматум всім, хто зривав страйк, шукаючи заробітку; таких людей гонили із економії, а в разі опору, то й побивали їх.
У всіх „приговорах“ селяни, домагаючись певних кращих умов праці, не забувають у той же час вставляти пункт про прийом на роботу до економії тільки-но своїх, себ-то околишніх, підлеглих економії селян. Малоземелля, незначна врожайність через зовсім відсталі й убогі форми господарювання вперто вимагали шукати додаткового заробітку й селяни вважали, що мають моральне право не допускати сторонніх наймитів, особливо як їх запрошувала економія, щоб зламати страйк.
Багато разів, особливо в центрі найбільшого руху в городокському районі, селяни вдавалися вже просто до революційних актів — захоплення землі економіі, маєтку чи заводу, при чому знищували рови, огорожі, взагалі все, що відмежовувало поміщицьку землю від селянської.
Звичайним було також заганяння худоби на поля поміщиків, грабунки буряків нічними наскоками на поля економії; широких розмірів доходив і поруб державних та поміщицьких лісів на паливо й будівельні потреби.
Захоплення землі, урожаю та поруби лісу виразно підкреслювали, що селяни вважали землю, урожай та ліс за своє добро, що тепер можна ним розпорядитися.
Особливою формою протесту проти царсько-поміщицького режиму був в приговорах пункт про закриття горільчаних „монополій“, складів; коли конфлікт між селянами та поміщиком і владою розгорався й доходив
