I. Корпусу полк. Микитка були, як нас поінформував от. Куніш, у думі.
Вивантажено 2 авта і ми поїхали в місто. На двірці панував повний спокій. Ніщо не вказувало на бурю, що лютувала саме в цей час у місті. Наші авта доїхали аж до памятника Бобрінського, як проти нас надлетів чвалом з Шевченківського бульвару відділ галицької кінноти. Ми вискочили з авт і хотіли затримати відділ, але старшина закричав, що йдуть Денікінці і погнав дальше. Це була паніка, найгірше, що може бути на війні. За нами машерував у напрямі міста один курінь, здається 6-ої бриґади. Коли побачив чвалуючу кавалєрію, огорнула його також паніка і він завернув. Лише з трудом вдається нам здержати цей курінь і обсадити Бібіківський бульвар.
Після того ґен. Тарнавський видав наказ автам завернути на двірець“.
Аж до появи цього спомину я взагалі не знав, що Начальна Команда У. Г. А. була 31. VIII. у Києві. Що вона при перших проявах замішання якнайшвидше відїхала, було зовсім слушно і в порядку, бо вищі провідники, у цім випадку найвищий провід У. Г. А., не повинні ніколи дати пірвати себе у паніку, щоби не стратити спокою і холодної розваги.
Як уже було згадано, я зайшов коло год. 2.30 рано на особовий двірець. Він був уже занятий Денікінцями. Найвищим денікінським командантом був там полк. Штессель.
Я поінформував у загальних зарисах мого шефа штабу про події, які зайшли і про закінчене перемиря. Міжтим прийшов уже також наказ Начальної Команди
