думка, що Т. Шевченко був переконаний ворог як самої Польщи, — так і всього польського народа. Для кращого упевнення у правдивости таких тверджень вказують на „Гайдамаків“ та иньчі твори Тараса, забуваючи при тому, що той же Тарас, на закінчення своїх „Гайдамаків“, ось що каже до читача:
„Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову зі свїми ворогами, нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита нерозмежованою останеться на віки од моря до моря славянськая земля.“ (Себ то землі України й Польщи.)
Т. Шевченко, „Гайдамаки“.
Не заглиблюючися дуже у стисле наукове студіювання творів і життя Тарасового, а лише прочитавши один хоч би раз усі його до сієї пори надруковані речі, — ви зразу переконаєтесь, що Тарас Шевченко не тільки що не був ворогом Польщи, — він був її щирим приятелем. Прочитайте хочби його новелю „Варнак“, у прозі. Натурально, — приятелем демократичної, поступової Польщи. Польщу шляхетську, Польщу магнатську Тарас так само ненавидив, як шляхетську й магнатську Україну. Так само відносився до своїх магнатів й А. Міцкевич. Не можна цього самого сказати про відношення Тараса до Московщини й москалів. В цьому відношенню, як і в попередньому, Тарас Шевченко рідний по духу брат А. Міцкевича. Як А. Міцкевич, так і Т. Шевченко усі лиха, що знали на їхні народи, убачають переважно у надзвичайній загарбаності Москви. Відповідно до цього й відношення у них обох цілком однакове, як до самої Москви, так до москалів, так і до всього московського.
„Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люде,
Роблять лихо з вами.“
Т. Шевченко, „Катерина“.
(Алеж і А. Міцкевич про того ж таки москаля каже у своїй чудовій „Молитві мандрівництва“:
