Щодо виконавиці ролі Наталки, призначеної для Налетової, то наші відомости про цю артистку були дуже ляконічні. Ми знали, що вона ввесь час при Котляревському була примадоною полтавського театру, що мала чудовий голос для співу, що була артисткою дуже популярною на Україні, що після Полтави вступила до трупи Щепкина в Київі, й була в ній, аж поки Щепкин цеї трупи не ліквідував і не переїхав до Москви. Ще в старости Щепкин оповідав про Налетову й казав, що вона „мала прекрасний голос і була знаменитою артисткою“. Цим майже й обмежувалися наші відомости про цю високоталановиту артистку, що своїм талантом так поважно прислужилася для відродження української літератури й театру, а, значить, і для цілого українського руху. Відблиск, а, може, і вплив таланту цеї артистки, відбився на першому визначному творі українського театру новіщої доби, творі, який уже більше, ніж сто років, служить окрасою українського театру, творі, який, як зовсім слушно зазначав проф. Білецький, не втратив „свого художнього та ідейного значіння до сьогодняшнього дня; навпаки, як старе вино, чим довше стоїть, тим вища його стійність, так і твір Котляревського з кожним роком набірає свого ширшого національного та глибшого символічного значіння, в якому образ Наталки символізує не лише полтавську національно-духову красу, але красу й стійність України взагалі“.
Тому всякі й найменші відомости про артистку Налетову, особливо ті відомости, що можуть пролити хоч би небагато світу на характер її таланту, мають велике значіння, і для історика театру, і для історика літератури, й через те треба визнати за факт незвичайно щасливий, що за рік перед початком війни пощастило знайти й опублікувати цілий дневник Катерини Налетової. Цю знахідку зробив барон М. Вранґель, відомий московський історик мистецтва — загинув у війні — що заробив собі поважне ім'я, як пристрасний збірач і чутливий критик пам'яток мистецтва, порозкидуваних по старих поміщицьких оселях скрізь по Московщині. Дневник Налетової Вранґель найшов між реліквіями старого дому ґенерала Резвого в Марієнгофі недалеко від Петербурга. Дневник представляє записи Налетової з того часу, коли вона ще не була на сцені, й, публікуючи його, Вранґель не підозрівав, що це дневник будучої славної артистки, й тому
