театру, починаючи від великих еспанських драматурґів, або Шекспіра та Мольєра, і кінчаючи нашими українськими драматурґами, як Кропивницький, Старицький, Тобілевич. Від того, що авторами п'єс були актори або в кожнім разі практики театру, ці п'єси вигравали у сценічности; а для талановитих драматурґів не було перешкодою, що, опрацьовуючи свої п'єси для певної вистави й певних відомих авторам виконавців, вони вводили в свої п'єси відповідні ролі, і в деталях ці ролі опрацьовували, беручи на увагу індивідуальні особливости тих акторів, що ці ролі мали виконувати. Тому останеться все неповною аналіза драматичної п'єси, поки історик не знатиме тих виконавців, для яких п'єсу писалося, і доки не матиме змоги простежити, що в п'єсі технічно зроблено з огляду на індивідуальні прикмети акторів, які мали п'єсу виконувати. Це в повній мірі відноситься до драматичної творчости Івана Котляревського; чисто літературний розбір його драматичних творів, установлення літературних джерел, із яких його драматичні твори повстали, не дасть повної картини повстання й розроблення цих п'єс, поки історик літератури не переведе докладної аналізи, що в цих творах повстало, як бажання дати відповідний сценічний матеріял для певних виконавців. У цьому полягає велике значіння обзнайомления з індивідуальністю тих акторів, для яких п'єсу писалося, і без цього все деякі деталі п'єси остануться не освітленими.
Розуміється, Іван Котляревський, коли компонував свою „Наталку-Полтавку“ не міг не мати на оці тих акторів, що мали його п'єсу виконувати. Але ми, на жаль, хоч і знаємо приближно склад трупи, що грала тоді в Полтаві, не можемо з певністю сказати, хто з акторів виконував яку ролю в п'єсі Котляревського, з вийнятком двох чоловік, а саме, найсильніщого актора трупи Михайла Щепкина, для якого призначалося ролю Виборного Макогоненка, і примадони трупи Катерини Налетової, що мала виконувати головну ролю Наталки. Щодо характеру таланту Щепкина, то тут уже чимало вияснено, і значіння цього актора для композиції п'єси виявилося вже бодай у тому, що епізодичну в суті річі ролю свата Виборного Котляревський розвинув в об'ємі до найбільшої чоловічої ролі в п'єсі.
