В лісі було багато селян і селянок, і Кочубей звелів наділити їх усіх стрічками та сережками, після обід селяни танцювали,,дубочку“ і це зробило для мене невимовну приємність.
Остається ще одне цікаве питання: як і на скільки Налетова добре володіла українською мовою? В аматорський виставах у Полтаві в 1813. р. ставилося п'єси московською мовою, якою Налетова добре напевне не володіла. Свій дневник вона писала по-німецьки, деякі місця записувала по-французьки, але з великими помилками, і видно, що французьку мову вона знала не дуже добре, але, коли пробувала перейти на московську мову, то там виходило вже зовсім зле, і Вранґель зовсім слушно завважує, що найгірше за всі мови володіла Налетова „русскім язиком“. Цікаво, що дехто з її полтавських знайомих навіть у сальоні балакав по-українськи. Так, старий ґенерал Білуха (можливо, що це був Білуха-Кохановський, ґенерал-майор, що заправляв провіянтським відділом у молдавській армії 1810. р.) завжди балакав по-українськи, і його розмови Налетова иноді по-українськи ж записує, і зовсім як-слід. Очевидно, українська мова для неї не була більше чужою, ніж московська, а можливо, що було й зовсім навпаки. Крім того, треба завважити, що в ті часи театр ставив до акторів дуже поважні й ріжноманітні вимоги деклямації, співу, танцю, плястичности рухів, величавости або ґраційности, але зате вимоги, щодо правильности мови, такі скрупульозні, як пізніше, не були. Не тільки українська, але й московська літературна мова тоді ще тільки вироблялася, ще недавні були часи, коли простонародня мова вважалася за „підлий жарґон“ і на сцені вісімнацятого віку панувала ще так звана книжкова мова. Навіть такий знавець московської мови, як байкар Крилов, свої п'єси писав далеко не такою простою і ядряною мовою, якою писав байки. Мова його п'єс частенько збивається на книжкову мову. Зрештою, й панство тогочасне дуже часто не знало московської мови, вживаючи в товаристві мови, здебільшого, французької, а підчас війни з Наполєоном і союзу з Німцями иноді й німецької. Тому вуха глядачів не різало, коли актор не добре вимовляв або взагалі зле знав мову, якою виконував свої ролі. Українське панство й тим більш не знало московської мови, а балакало в товаристві по-французькому, а з мужиками по-
