повіла: „Так із ким же?“ — „Та я знайду тобі хлопця“, — сказав Котляревський і загукав: „Афонька, Афонька, ходи-но сюди!“ Прибіг малий хлопець-ямщичок. Молодий князь сам стояв на хорах і казав музикантам, коли починати, й коли я оберталась, то що-разу мене оглушали компліментами та оплесками. Чого вони тільки зо мною не виробляли, я не можу й описати: всі голосно вигукували: „Чи ж можна краще заграти!“… Старий князь сказав мені: „Найважче бути на сцені й мовчати, треба вміти знайтися, а на це ви велика штукарка…“ Навіть Французи були в захопленню, молодь просто галасала: „Ви нас з ума звели…“ — Таптиков сказав: „Ви так славно грали, що, здається, ліпше й не можливо. Я як-найстрогіщими очима на вас дивився…“ Молодий князь казав мені після кожної дії: „Як ви славно сьогодні граєте; ви на пробах так грали, що, здавалось, ліпше неможливо, а сьогодні так просто подиву гідно…“ Коли я танцювала, то я ставала до всього глухою, тільки ніхто, крім молодого князя цього не спостеріг.
Очевидно, в цих аматорських виставах талант будучої артистки Налетової проявився вже у всій своїй ріжноманітности. Вона і співачка, і танцівниця, і драматична артистка з багатою мімікою. Всі ці сторони її хисту дістають признання. Треба завважити, що такої ріжноманітности й вимагав тогочасний репертуар, у якому амплуа співачки не відділялося від амплуа драматичної актриси, а танці займали поважне місце в ролях, особливо жіночих. Подібні вимоги тепер до акторів ставить тільки комічна опера або оперета, й тому все менше стало видатних акторів і актрис у оперетах. Із деяких уваг Налетової видно, що вона в виконання своє вносила справжній темперамент і переживання; навіть забувалася про все, чи „ставала до всього глухою“, коли захоплювалася танцем, чи виконанням ролі. Розуміється, всі ці здібности мусіли ще більше розвинутися й удосконалитися з досвідом, коли Налетова вповні віддалася театрові, як професійна актриса. Зовсім зрозуміло, що Котляревський, компонуючи ролю Наталки-Полтавки, не боявся поставити для цеї ролі й вимоги доброго голосу, й уміння справляти вражіння музикальним і виразливим співом, і вимоги темпераменту драматичної актриси, бо він добре знав, що Налетова всі вимоги може своїм талантом уповні задовольнити. Навіть, коли в ті часи фінал п'єси „Наталки-Полтавки“ кінчався загальним танцем, то й тут Налетова була на височіні свого завдання. Що вона спеціяльно любила український танець, це видно з записи в її дневнику, де вона описує свято в лісі в маєтку Наришкіної:
