Над головою блакитне небо в золотому сяйві сонця, до обличчя хилиться й лоскоче його повний колос; бідовий козарлюга, що шукає сірника на широкій дорозі… І єдине споживче товариства на дні Росі у раків, яке малося засновуватись за його допомогою… А замість того степовий простір, на обрії „Палієва могила“ і синьою стіною ліс…
Федір Макарович знову згадав райспілку: вже напилися чаю в кооперативній столовці, посходились у контору на службу. Гомонять. Згадують його… Дивуються, чого це він забарився та яку новину привезе з району. А новина є: у гайдамаків не було сірників, щоб прикурити, вони виходять до містка; у пастушка сірників немає: значить, немає і в його матери, бо якби були, то він був би не козак, щоб не вкрасти… Значить, цілий район у першу чергу вимагає сірників…
О, він напише такий доклад про сірниковий голод на Вакулівщині!..
