До другої частини льоху, де взимку переховувалось пасіку, вела широка кругла дірка — людині, зігнувшись, улізти… Із цієї дірки густо виходив махорочний дим, на долівці лежала кругла світла пляма й чулась тиха розмова.
„Бандити чи повстанці?“
Федір Макарович чував, що гайдамаки лютують, не спускаючи ні чужим, ні своїм. І недвозначно було сказано: „до смерти тобі буде з годину-дві“… Виходить, що тікав од „підвала“, а вскочив у льох: замість „штабу Духоніна“ потрапив до штабу бандитів…
Але за віщо, про що умирати? Якесь стерво хапає посеред дороги, тягне в нору, а там…
Обурення охоплювало Федора Макаровича, але була й маленька надія на благополучний кінець: він паперами докаже, що він за один, куди йде, по що… Він, Кислиця, не ворог народові… звичайний собі чоловік — бідолаха, котрий за шматок хліба буде служити й
