а то зацілуємо — еге-ж! І, стоячи під дверима, стали у двійку виспівувати охриплими голосами:
— Еге-ж спить, клята, та хай їй всячина, ходім ось туди…
Остап митю зачинив двері вартового дому, а ключ вийняв з дверей і сховав. Тепер, держучись під боки та заточуючись, поплентались вони далі.
Таким способом вони добули ключа, зачинили двери й ніхто не догадався, що хто-небудь заходив до сторожової хатки.
На подвір'ю стали затихати крики п'яної служби. Усе поклалося, куди попало, й захропіло. Світла гасли. Чути ще було де-не-де крики на економії й по селу.
Стояла ясна зоряна ніч…
Тепер підкралися наші козаки під браму й тихенько відчинили на стільки, що один чоловік протиснеться. Карпо став над ровом і в ту-ж мить озвався півень раз за разом тричі… То було козацьке гасло.
Тільки смерклося, вийшли Карпові сотні з балки, де полишали коней прийшли лісом і засіли в комиші над ставом. Ждали умовленого знаку. Козацтво подалось до брами тихо, без гомону. Здавалося, що то душі замучених людей збіраються на весілля свого ката, пана Овруцького.
— Гасло: Варшава, відзив: варта, шепотів Карпо козакам. — По змозі не проливати крови, п'яних вязати мотузами…
Козаки відчинили браму на обидва крила й усипались туди, мов пшоно до мішка. В'язали п'яних, мов баранів. Карпо з кількома подався на башту. Вартовий куняв, спершись на свою галябарду. Почувши від Карпа гасло, куняв далі, бо й він трохи випив. Його теж зв'язали. Те саме зробили і з вартовими. Одна частина подалася на економію робити ту саму роботу. Лиш тих, що стояли постоєм по селу, не чіпали: тих то вже Красноставчане самі почастують, як дізнаються, яких гостей має пан Овруцький.
