— Де-ж вони тої освіти набралися?
— В тій шизматицькій академії в Київі, що її заснував Сагайдачний, а тоді розширив та підніс Митрополит Могила Петро…
Щоб затерти прикре вражіння з того, що було з Ярчевським, стали пани ще дужче пити, говорити один поперед другого та вигукувати. Бенкет тягнувся довго. Панство Овруцькі встали від стола й пішли до своїх кімнат. За ними повставали другі, а дехто то так підтягнув, що не міг устати; таким помогли слуги. Решта бенкетувала далі, співала, кричала, а тоді пішли гуляти…
Те саме, що в покоях, діялося й на подвірю замковім. Тут понаставляли столів, а на них наклали страви, понаносили напитків. Пан Овруцький не жалував нічого. Кожний повинен добре памятати його весілля. Гості не жалували собі: їли й пили, скільки влізло.
Смолоскипи стали пригасати. П'яний народ лягав де попало… спочивати. На економії й по селу чути було п'яні крики та співи. Красноставчане поховались, де лиш хто міг. Кожне лякалося напасти.
Тільки що проїхала карета панства Овруцьких, в селі аж зароїлося від слуг усякого росту й роду. Вешталися гайдуки, лакеї, двірські козаки. Усе вбране гарно в кольорах та гербах своїх панів.
Між тою юрбою йшло двоє козаків, які не мали на собі ніяких панських відзнак. Вони йшли несміливо, тинялись по вулиці й розглядали на всі боки здивованими очима.
На дорозі стрінули сотника надворних козаків пана Потоцького. Він держався бадьоро попід боки, придивлявся до козаків і став у голос сміятися.
— А ви звідкіля, панове гетьмани?
Козаки стали, вклонилися в пояс і не важилися відповідати. Се ще більше розсмішило бадьорого сотника.
